ІСТОРІЯ СЕЛА ГУБІВКА А.В. ГИРБА

В.А. ГИРБА

 

НАРИС З ІСТОРІЇ СЕЛА ГУБІВКА

 

Компаніївського району Кіровоградської області

 

       Село Губівка  Компаніївського району - це давнє бувше військове поселення, яке виникло у 70-роках ХVІІІ ст. і входило до складу Новгородківської волості  Олександрійського повіту. Село утворювало два селища відставних солдат, що розташувались на балках Вітовій і Лозоватці по обидва береги річки Інгул. Мешкали тут також міщани, дворяни, духовні особи, бувші державні та поміщицькі селяни. ( 1, 72)

 

      Назва села (такої  назви більш немає на Україні) пішла від того, що в цьому місці річка Інгул робить “губу” з лівого берега на правий. Тому вислів “селитись на губі” переріс в назву с. Губівка. В той же час існує легенда, що назва села пішла від козака Губи, що проживав тут, але жодних джерел на підтвердження цієї легенди не має. На  топографічній карті 1763 р. сусіднє село Калинівка Кіровоградського району значиться, а от поселення Губівка ще не має.

 

      З 1816 року розпочинається епоха військових поселень в Російській імперії. В 1817 році в селі розквартовано 3 взводи запасного ескадрону Стародубського кірасирського полку. Губівка стає військовим поселенням і входить до складу четвертого поселення кавалеристського округу. (2. )

 

      Згідно перепису 1859 року в селі налічувалось 358 дворів (господарств) з населенням 2154 чоловіки (в  тому числі 1078 чоловіків і  1076 жінок). (3, 38).

 

      З відміною кріпосного права та розшаруванням селян кількість дворів і  населення на 1886 р.  збільшується майже вдвічі: дворів-711, населення 4061  чоловік (2041 -жінок, 2020-чоловіків). Всього було збудовано 25 будинків, 723 хати, 3 землянки та 1320 господарських будівель. Із 711 господарств-677 належало бувшим військовим поселенцям, 8-селянам, 5-євреям, 10-міщанам, 5-дворянам, 5-духовним особам, 1-іншим станам. (3, 60).

 

Основне населення становили українці (3354 чол.) Тут проживало також 649 росіян, 31єврей, 4 чоловіки інших національностей. Із усього населення лише 358 осіб було грамотних, із них 20 жінок. Всі особи духовного стану, дворяни та євреї були грамотними. (3, 60).

 

На той час в селі було 2 церкви, 2 школи, одна сільська расправа, один запасний магазин. (1, 38).

 

Більша частина господарств (527 з 711) займалися землеробством, 44 землеробством і промислами, 28 ремеслами і промислами, 4 торгівлею, 8 зайняті  на державній і громадській службі, 98 на приватній службі, в наймах та поденщині, 2 різними видами робіт. (3, 60).

 

В селі налічувалось 39 промислових і 5 торгівельних закладів, бувшим військовим поселенцям належали 2 вітряні та 3 водяні млини, 5 кузень, і олійня. Двома кузнями володіли також міщани. По дві лавки мали євреї і бувші військові поселенці, одну - дворяни. (3, 232).

 

Лише чотири особи духовного стану володіли приватною землею, яка в  оренду не здавалась. Крім духовних осіб всі фактично володарі землі (690) користувалися надільною землею. У 1860 р. із загальної дачі пустощі Аннідорф Херсонської губернії  Олександрійського повіту виділялась земля селянам села Губівки: Семену Гавриловичу Данильченку – 100 дес., Пилипу Гнатовичу Бульбі – 10 дес., Пилипу, Андрію і Пантелеймону Микитовичам Марущиків – 60 дес., Олексію Семеновичу Глебову - 50 дес., Володимиру Федоровичу Кударенку - 50 дес. (4, од. зб. 68)

 

У 1867 році із 1/10 частини запасної  землі села Губівки 239 дес. 1200 саж. надійшло в орендне користування. (4, од.зб.93).

 

У  „Результатах подворной переписи Александрийского уезда 1886 г.” є відомості, що „було зроблено вирок про переділ землі по живим душам, але цей вирок не було затверджено і суспільство повернулося до звичайного користування землею. Земля розподілялась, на 5 полів, “сінокос” надходив  на пережеребкування через 3 роки, а останні  поля щорічно. Надільні толоки 684 десятин, крім того є толока на землі, яку орендують жителі”.

 

В селі за землі, які здавалися в оренду, встановлені були такі грошові плати за І десятину орної землі: перелоги і парів - 8 крб., м’якого поля- 5-4 крб.

 

При обробці  землі 75 господарств використовували найману робочу силу.

 

Земля розподілялась таким чином:

 

-  1892,9 десятин належало казні;

 

-  99 – церквам;

 

-  26855,2 - бувшим військовим поселенцям. (3, 319).

 

У середньому на одне  земельне господарство  приходилось 10,0 десятин землі. (3, 359)

 

В 1886 р. на селі налічувалось 890 возів, 123 гарби і фургонів, 13 екіпажів. При обробці землі  застосовувались залізні (188) і дерев’яні (154) плуги, борони (1066), а також прості рала (250), букери і екстирпатори (І7).

 

Вирощений урожай збирався при допомозі жаток (2), а оброблявся зібраний урожай при допомозі молотарок, віялок та млинів.  Налічувалося 1 ручна та 15 кінних молотарок.  Жителі села займалися вирощуванням і розведенням великої рогатої худоби (корів, волів), дрібної  (овець простих, овець шпанки, свиней) та коней. Розвивалось і бджільництво. (3, 232)

 

На початку ХІХ ст. в селі будується Покровська церква, в якій з 1812 року ведеться „... книга метрическая… для вписания в оную на всегда рождающихся младенцев, с означением лица и числа и именованием родителей и восприемников. А которые младенцы не получив крещения померли с прописанием, для чего младенец лишен святого крещения, а также о бракосочетающихся та умерших…».(5,  спр.1) До 1812 року велися метричні зошити.

 

 По даним метричної книги Покровської церкви в 1858 році народилося 111 хлопчиків та 123 дівчаток, одружилося 64 особи, померло 70 чоловіків та 76 жінок, в тому числі до 15 років 95, в тому числі незаконнонароджених 6 ( 4 близнята). Від угару померло 2 людини, і жінка потонула. Покровська церква обслуговувала і навколишні села де церков не було.( 5, спр.5, арк.51)

 

В 1882 році народилося 360 осіб, одружилися 86, померло 228. (5, спр.10, арк.248).

 

      На лівобережній частині села діяв Вознесенський молитовний будинок. Найдавніші документи з діяльності будинку датуються 1841 роком. До 1886 році будинок діяв постійно і вів власну документацію. ( 6, спр.11, арк..159).

 

 Пізніше, на основі молитовного будинку збудовано Вознесенську церкву.

 

В 1861  році за сприянням громади офіційно відкрито Покровську та Вознесенську церковно-приходські школи. В 1874 році Покровська церковно-приходська школа, а в 1882 – Вознесенська, переведені у відомство земства. (7, 66-67).

 

       В той же час при церквах продовжують навчати дітей.  З 1888 року  Губівська Покровська церковно-приходська школа знаходиться у власному зручному будинку, де навчається 55 хлопчиків та 5 дівчаток. Завідуючим та законовчителем (Закону Божого) був священник Володимир Колєсов, а учителькою Наталія Стельмашенко, яка  закінчила гімназію і займалася педагогічною діяльністю уже 3 роки. Губівська Вознесенська церковно-приходська школа з 1892 року  теж перейшла у власний зручний будинок. В ній навчалися 31 хлопчик та 10 дівчаток. Їх навчали - завідуючий та законовчитель священник Феоктист Гараскевич, учитель  Філятович Федір.      ( 8, 64).

 

              В 1895 році в Губівській Вознесенській земській школі навчалося 60 учнів (55 хлопчиків та 5 дівчаток), а в Покровській -150 учнів (124 хлопчики та 26 дівчаток). (9, 155).

 

              Цікаву інформацію про випускників Губівських земських шкіл подає Борисов М.І.  в праці „ Продолжительность курса в одноклассных земских школах Херсонской губернии». Згідно випускних іспитів 1895 року Покровську земську школу закінчили 10 хлопчиків, в тому числі, 9 поступило неграмотних. З них 1 навчався  3 роки, 5 – 4 роки, 4 - 5 років. Вік: 4 – 12 років, 1 -13 років, 5- 14 років. В 1896 році Покровську земську школу закінчило 11 хлопчиків і 1 дівчинка. Вознесенську земську школу 7 хлопчиків. (10, 34 ).

 

             У 1896 році в селі чувалося 840 дворів з населенням 4241 житель ( 2064 чоловіки і 2177 жінок), існувало 11 лавок і 3 кочми, розташовувалася поштова станція. Діяли дві православні церкви, дві земські школи (198 учнів – 180 хлопчиків, 18 дівчаток), дві церковно-приходські школи, де навчалося 60 учнів ( 50 хлопчиків і 10 дівчаток). ( 1, 72).

 

              Школи в селі здійснювали не лише навчальну функцію, а були також місцем проведення різноманітних заходів. Особливо цікавими є свідчення про перебування в селі „ волшебного фонаря”- „ школьные чтения с туманними картинками... Проводили заведующие народними училищами по предложению земской управы в школах. Передавался фонарь с 1-2 чтениями. Допускались все. Чтения проводились учителями под наблюдением законовчителя. О каждом чтении учитель доносил управе”. ( 11, 8).

 

 

 

Із свідчень учительки А.Ростовської „...имею честь известить, что Губовскую Вознесенскую школу, во время пребывания волшебного фонаря от 5 по 12 февраля 1889 года, посещали все ученики (38), посторонних же было столько, столько могла вместить школьная комната». (12, 32).

 

            В період з 10 по 15 січня 1895 року „Волшебный фонарь” в Покровській земській школі відвідали 1324 жителя: 687 чоловіків, 228 жінок, 271 учнів, 238 дітей що не навчаються. З 17 по 25 січня 1895 року при Вознесенській земській школі подібні дійства відвідали понад  1000 жителів: більше 500 чоловіків, 200 жінок,  300 дітей. ( 11, 73.)

 

     Як відбувались ці дійства ми можемо судити по спогадах вчительки М.Крижанівської. „  Вечерне чтения посещала масса народа: мужчины, женщины, дети. Чтения нельзя было вести. Кроме Губовки приезджали крестьяне из окресных деревень. В классе трещали окна и даже староста, сотский и десятские едва сдерживали напор толпы. Слышались вопли „голубчик, пусти!”. Со стены и потолка  потекла вода. Кому делалось дурно, тот мог выйти лиш по головам толпы, как по полу. Сил не хватало читать: задихались. Желательно бы, чтобы фонарь передавался в большие сёла на болем продолжительное время, недели мало, тогда бы и в класс впускали людей не такой толпой,  и все бы видели. После читения, вечера заканчивались концертами Государю Імператору, Государине Імператрице и Наследнику Цесаревичу. Деятельное участие принимал церковный хор состоящийся из учеников и взрослых. В общем вечерние чтения призвели хороше впечатление. Общество спрашивало „Когда ещё фонарь получим?”     ( 11, 11).

 

           13 квітня 1883 р. в с. Губівка народився великий радянський-російський поет Дем’ян Бєдний (Єфим Придворов).Предки його, по лінії Придворів, належали до військових поселенців Херсонської губернії. Батько,  Придворов Олексій Софронович через неспроможність прокормитися в селі, поступив на службу  сторжем в церкву при духовному училищі   м.Єлисаветграда. Мати, Катерина Кузьмінічна, була  родом українська казачка із поселення Камянка. З 1883 по 1890 рік Єфим жив з батьком в місті, а потім  з матірю переїжджають до   діда Софрона в Губівку.

 

            Тяжкі й безрадісні спогади губівського дитинства. Стосунки між батьками були вкрай погані. Мати поета вела розгільний спосіб життя. В дитинстві хлопець часто ставав свідком непристойних сцен та п’яних гулянок своєї матері. Батько пробував наставити жінку на праведний шлях побоями та лайкою. Все своє зло на чоловіка Катерина Кузьмінічна виміщала на синові, який зазнавав побоїв та зніщань зі сторони матері. Людиною, яка частково піклувалася про Єфима  був дід – Софрон Федорович Придворов. З ним він проводив вечори, слухаючи розповіді про минувшину,  а в неділю дід брав його з собою в шинок, де в п’яному чаду доповнювалося виховання майбутнього поета. 

 

              Єфим рано навчився читати, відвідував земську школу, де добре і з великою охотою навчався.   Там доля подарувала йому учительку Кулікову Марфу Семенівну. Серед усіх учнів Єфим був самим здібним. В час, коли учительки не було, хлопець заміняв її. Кмітливість хлопця помітили односельці.  На їх прохання , за п’ятаки, він часто складав необхідні папери в різні установи.

 

               З Губівкою пов’язаний один із самих страшних спогадів дитинства. В дванадцять років Єфим тяжко захворів, горло заклало до повної німоти        ( можливо дифтерія). Його причастили і положили під образами помирати. В хаті мати, як завжди п’яна, шила смертну сорочку сину і горлала веселі пісні в компанії з  кладбищенським сторожом Булахом - п’яницею і веселим циніком. Єфиму було в край погано. Він пробує щось сказати, але тільки шевелить губами. Мати заливається п’яним сміхом. А кладбищенський сторож заспокоює хворого: „ Нічого Єфимка, поховаємо... Де ж тебе поховати? Біля бабусі. Там м’ята дуже гарно пахне...”. Хтось повідомив батька про хворого сина. Нарив у горлі прорвало і хлопець прийшов до тями від стращних криків. На полу валялася п’яна мати і кричала під ударами батьківських  чобіт. Олексій Притвор, пройшовши двадцять верств з міста, застав жінку за п’яною гульнею і в котре повчав побоями.

 

             Цей епізот в житті поета став переломним. Одужавши, він більше не давав себе бити матері і все частіше  став тікати до батька в місто. Восени 1896 року, після трьох місячної підготовки, Єфим Придворов вступає до  військово-фельдшерської школи в Києві. ( 13, 401-405).Закінчивши школу і прослуживши фельдшером чотири роки в Єлисаветграді поет вирішує продовжити навчання. В    1904 році вступає до Петербурзького університету на філологічний факультет, завдяки опіці великого князя Костянтина Романова. Після революційних подій 1905-1907 років пов’язує себе з більшовиками. Найбільший вплив на поета мав В.І.Ленін, даний вплив був зворотній, свідченням цьому є те, що вождь російського пролетаріату відмовився переїздити з Петрограду в Москву без Дем’яна Бєдного.  В селі він більше не з’являвся і підтримувати стосунки з односельцями відмовився. Дитинство наклало свій відбиток на пам’яті Дем’яна. Для нього воно було вкрай важким, а доля батька і поведінка матері  лише поглибили відразу поета до своїх ранніх ліг.

 

         По смерті ( 25.05.1945 року) Дем’ян Бєдний залишив спадщину: 245 книг на різних мовах накладом 12 млн. екземплярів. Ряд віршів покладені на музику і стали народними: „ Как родная меня мать проводжала”, „Яблочко”...

 

       Ця земля дала надхнення не лише Д.Бєдному. Членом Національної пілки письменників України, лауреатом Шевченківської премії 2010 року став поет Дмитро Йосипович Іванов - автор  збірок поетичних творів „Зерно і любов”, „Грай, сопілонько моя”, „Заповіти мого роду”, „Стремено”, „Маминих слів чорнобривці”, «Здравствуйте, я повернувся», «Селов терновому вінку», художньо-публіцистичної повісті „Там, де народжуються райдуги”, віршів для дітей, перекладів з російської,білоруської, чеської мов.

 

         В 1879 році в Губівці народився Вадим Петрович Левицький,   заслужений артист УРСР (1947 р) внук П.І.Ніщинського. Останні роки життя ,до 1959 року, жив та працював у м. Бобринець.( 30,124). Петро Іванович Ныщинський автор музичної картини «Вечорниці» з постановки якої розпочала свою професійну діяльність трупа Карпенка Карого. (17,25) Неодноразово друкувалися в різних  періодичних виданнях вірші  губівчан Момота І.І., Хільченка А.В., Груєнко А.В.

 

         В 1818 році в селі народився церковний діяч Іваан Левицький (1818-1893).Закінчив Єлисаветградське духовне училищше, служив у Грецькій церкві м. Єлисаветград ( 1839-1841). Чернецтво прийняв у 1852 році з іменем Геннадій. З 1883 року – єпископ Сумський, вікарій Харківської Губернії.(29,85).

 

   На 1908 рік в селі проживало 7251 житель.(14, 37).  По Столипінській аграрній реформі в 1907 р. 11З6 селян села отримали наділи всього 6670 дес., 1680 саж., із них 6208 дес., 1440 саж. удобної і 462 дес., 240 саж. неудобної землі. Згідно окладних книг нараховувалося 6392 дес., 1844 саж. землі,  яка обкладалася. ( 15, 34-35). Відбувається відтік населення, губівчани переїздять на власну землю, засновуючи навколо села хутори, виїжджають в місто, в пошуках роботи та засобів існування. Перша світова війна (1914-1918 рр) привела до масового призову чоловічого населення в армію, та нажаль, значної їх гибелі на фронтах.

 

         Згідно даних Всеросійського перепису 1916 р. с.Губівка Губівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії налічує 1025 господарств з населенням 5328 чоловік (1351 чоловік, 2977 жінок ). (16, 12).

 

      

 

       Під час Української революції село не стояло осторонь.  В липні 1918 року селяни с.Губівки разом з селянами сіл Білоусови, Лозоватки,              Новогеоргієвська, Павлиша, Єлисаветградківки виступили проти австро-німецьких окупантів, які займалися грабунками жителів. (17, 43).

 

    16 січня 1918 р. на засіданні Губівського ревкому було вирішено розділити село на два по р.Інгул. На Лівому березі утворити с.Тарасівка. Даний акт знайшов своє повне підтвердження лише в 1923 році. Згідно постанови Всеукраїнського Центрального виконавчого Комітету від 07.03.1923 р. “Об административно-териториальном делении” с.Губівка Губівської сільської Ради, бувшої Губівської волості входить до складу Єлисаветградського району Єлисаветградського округу Одеської  губернії. Кількість жителів становить 4057 осіб.  Тим же актом село закріпило поділ на с.Губівка та с.Тарасівка. (18 )  Зменшення кількості жителів нажаль пов’язане  з подіями громадянської війни та її наслідками. Населення активно брало участь в бойових діях на всій території  Російської імперії, перебуваючи в таборах різних військових угруповань. Неодноразово в селі зупинялись махновці, петлюрівці, григорівці та інші військові формування. Постійними були рейди продзагонів. Кожне  таке відвідування забирало чергове людське життя.

 

З утвердженням  радянської влади село повторювало історію країни, лише в мініатюрі.

 

Нова економічна політика заспокоїла незадоволених „військовим комунізмом” селян. В селі розвиваються артілі, промисли. Вирощену продукцію вивозять на Елисаветградські базари. За 9 км. від с. Губівка засновується нове село Вигода, що розташовується на місці утвореного за часів Столипіна хутора. Частина губівчан перевозять свої  родини на  нове місце,  де їм держава наділяє землю. За спогадами Хільченка Василя Гуровича станом на 1929 рік в селі було 4 млини з двигунами внутрішнього згорання Лопухіна, Пікаша Луки,Стародубцева Дмитра, Момота, при цих млинах працювало 2 олійниці та дві шерстовки. Окрім того була олійниця у Марченка Ананія. В селі працювало 4 вітряки Пікаша Кузьми, Пікаша Луки, Пікаша Семена та одна на Дубинівці (місцева назва частини  села), два водяних млини Тужавів і Гришівський. Три кузні Лопухіна, Бабенка Федора, Кучмистенка Івана Гнатовича, майстерня по виготовленню возів Хільченка Платона Артемовича, дві качелі Шакала і Бабенка. Працювали установи: медпункт, аптека, клуб, церква. При клубі діяли різноманітні гуртки та хор, який   на громадських засадах очолював Чубко Семен Павлович. Клуб і школа були електрифіковані від млина Момота. Діяв базар. У святкові дні біля качелей продавали морозиво. Вечорами молодь збиралася біля клубу, качелей, по Інгулу всюди лунали пісні. Алкоголь занадто не вживали ( автор називає лише двох „любителів” Переверзєва та Сердюка).  В селі, на той час, налічувалося до 800 дворів.

 

       За спогадами Задираки Ганни  Федорівни з 1920 року запрацювала початкова школа в приміщенні  земської школи. Першим директором став Ушаньов Тимофій Дмитрович. З середини 20-х працюють лікнепи. До   роботи по ліквідації неписемності активно залучались  не лише вчителі,  а і вся молодь, що володіла грамотою. За кожним закріплялось 10 хат. Оскільки підручників і зошитів не було, то літери і цифри виводили на заслінках для печей. В першу чергу навчались писати власні  прізвища. В окремих випадках цим і закінчувалося.

 

        Страшним випробуванням для жителів села стала колективізація і голодомор 1932/33 рр. На території села створювалось чотири колгоспи: „Нове життя” (Дубинівка), „Чкалова”( Центр), „17 партз’їзду”                                        ( вул.Черняховського), „Марата” (при в’їзді в село), та два колгоспи в с. Вигода „Пам’яті Ілліча”, „Соцнаступ”. Після війни вигодянські колгоспи об’єднані в один -  ім. Свердлова. Тих, хто добровільно не записувалися в колгоспи розкуркулювали та виселяли на північ Росії. Серед таких виселенців опинилась сім”я заслуженого раціоналізатора України Момота Філіпа Гавриловича. В своїх спогадах він згадує, що для  “агітації” матір заперли на всю ніч в сараї з відв’язаним бугаєм. Лише чудо врятувало її від смерті (бугай застряг рогом в стіні кам”яного сараю), але вона довго не прожила після таких випробувань, виїхала в місто на роботу на цегельний завод  і невдовзі померла. Всю сім’ю потім заслали в район  м. Котлас. Трагедія родини Момотів була неодинока як для села, так і для всієї країни. За антиколгоспну агітацію були репресовані Заболотній Іван Йосипович, Зболотній Антон Сидорович, Киян Яків Іванович, Кривоблоцький Георгій Петрович, Кривоблоцький Микита Лук’янович, Семенов Іван Якович, вигодяни Пиріг Олекса Гнатович та Притвор Гліб Глібович.( 19, ).  Єдиним спасінням від колективізації та висилки стало місто, куди люди переїзджали (інколи тікали), працювати на промислові об’єкти, адже в країні  набирала сили  індустріалізація.

 

Для тих, хто залишився настали ще страшніші часи.  Осінь 1932 року увійшла в пам’ять народу   початком масового голоду.  Як згадують жителі села, що пережили цю трагедію, все зерно в селі зібрали і закрили в приміщеннях церкви та складів, попередньо виставивши охорону. На полях залишалось багато  скирт, куди люди тайком пробирались, перевіваючи солому та шукаючи зерно. Якщо ловили, а об’їздчики чергували постійно,  то „вора” чекала тюрьма. Серед таких „ворів” опинилась і жителька села Сухозатко Ярина Микитівна. Вона отримала 8 років таборів за миску колосків. Коли повернулась, то вся її сім’я (4 дітей та мати) вже померли з голоду.

 

Їли все: котів, собак, горобців. На полях шукали гнилу сою, кору дерев. Якщо в колгоспах здихала худоба, її швидко розбирали по хатах.

 

З настанням весни і літа  їли щавель, лободу, щирицю, рвали цвіт акації, ловили рибу та молюски. Мали місце і випадки канібалізму.  Ховали померлих без трун, по кілька душ в одній ямі. Точну кількість померлих ніхто не знає, але для поповнення робочих рук в село приїхало  близько 70 сімей з Білорусії, враховуючи, що в  той час сім’я складалась з 5-6 осіб, і кількість померлих перевершує кількість прибулих, то можна передбачити цифру померлих від голоду 350-400 осіб. Всі приїжджі поселялися  в порожніх  хатах, обзаводилися новими сімями, ставали до роботи в колгоспі. Колективізація, голодор, постійна міграція населення приводили до спалахів різноманітних інфекційних хвороб особливо серед дітей                                     ( малярія,скарлатина,брюшний тиф,трахома, дифтерія). З великою вдячністю жителі села згадують фельдшерва Кучмистенка Данила Гнатовича.  Хильченко Василь Гурович згадує, що хворіло майже все село, особливо після голодомору, люди були ослаблені, морально пригнічені. Данило Гнатович з раннього ранку до пізнього вечора був біля хворих, які лежали по хатах та приймав ходячих біля медпункту. Допомагала йому  дружина. Транспорту у фельдшера не було, хоча до колективізації мав коня та кучера. Село розтягнуте попід Інгулом більше як на 7 кілометрів, тому весь час перебував на ногах.

 

Не обійшли  село і сталінські репресії середини 30-х рр. В жовтні 1937 року,  „ворогами народу”,  як членами так званого УНЦ ( українського націоналістичного центру) по справі „Шипящие”, якої не існувало, стали директор школи Ушаньов Тимофій Дмитрович та класний керівник 7-го класу Ткаченко Ганна Павлівна. Приводом стали вигук одного з учнів              на уроці фізкультури в 5 класі „Гетьмани! Шикуйтесь!” про українських гетьманів часів козаччини і розповідала Ганна Павлівна учням на уроках.

 

Донос був написаний колегою Пікаш Ганною Данилівною ( за свідченням Задираки Ганни Федорівни, яка в 1956 році бачила цей донос у справі Ткаченко Ганни Павлівни, яку під час реабілітації їй показав сліжчик КДБ). Заарештували їх 20 жовтня 1937 року за розпорядженням Одеського обласного управління НКВС УРСР. Тимофію Дмитровичу інкреминувалося організація націоналістичного підпілля в селі та антирадянську діяльність з 1928 року. (20, 1.).

 

     З довідки Губівської сільської ради на Ушаньова Т.Д.  „... культурно-масової роботи ніякої як сам не проводив, а також забороняв і всім учителям.” (20, СПР.3479,14).  Осуджений 26 листопада 1937 року до 10 років виправних таборів  разом з дружиною Єлизаветою Петрівною, дочкою Людмилою та сином Володимиром. Помер в 1943 році. Реабілітований в 1957 році за заявою сина Володимира.

 

( 20, 74).

 

    Із справи Ткаченко Г.П. „... дочь крупного кулака раскулаченого и высланого на север и умершего в 1931 году, жена белого бандита … воспитывала детей в духе украинской контрреволюционной пропаганды, дискредитировала вождей партии…» ( 20, 4).

 

          Щоб зрозуміти надуманість справ тих часів досить ознайомитися з листом батька Ганни Павлівни Ткаченка Павла Трохимовича до наркома внутрішніх справ Берії Л.П.

 

       „ Прошу рассмотреть...

 

1....обвинение в раскулачивании родных и высылки на Урал, где отец помер в 1931 году...

 

       ... живу безвыездно в г.Кировограде с 1916 года. Слюсар-оружейник при Союзе оружейников.

 

2....обвинение в замужестве за бандитом...

 

      ... замужем не была, что можно подтвердить медекспертизой.

 

3. ...обвинение в недовыполнении программы по русской литературе в 7 классе...

 

      ... программа была перегружена и кроме того было распоряжение тогдашнего наркома Затонкого о выделении 15 часов на проработку О.С.Пушкина в связи с 100 летием его рождения, но указаний, что выпустить вместо Пушкина не было, а 15 часов в 7 классе, почти половина учебных часов по литературе...

 

4. ... обвинение в протаскивании украинского национализма...

 

    ... выражазилось в том, что на уроке в 5 классе один из учащихся приветствовал своимх товарищей „здорово гетьманы”, а на уроках украинской литературы, она будто бы говорила о гетьманах, предлагая слушать её так как этого в книгах у вас нет...

 

5....обвинение в неправильности обработки доклада Ходакова.

 

6. ... при обыске была найдена пьеса Микитенко „Диктатура”.

 

    ... эта пьеса на протяжении нескольких лет была в программе в седьмом классе и в 1937 году тоже была в программе, но в течении 1937 года, вияснилось, что Микитенко враг народа и небыло распоряжение изьять эту книгу…( 20, 63).

 

                В перегляді справи було відмовлено.  Відбувши 10 років таборів на Півночі Ганна Павлівна в 1948 році вийшла заміж і до 1951 року жила в м. Воркута. В 1951 році з чоловіком переїхала в м. Кіровоград. Реабілітована в 1957 році.

 

В той же час ( 25.10.1937 р.) було заарештовано і засуджено до 10 років таборів  жителів села Губівка колгоспника колгоспу ім. Марата Супруна Сильвестра Семеновича, директора Маслюніківської семирічки Данильченко Полікарпа Терентійовича та секретаря Тарасівської сільради Іванова Трохима Олександровича. Полікарпа Терентійовича засудили до розстрілу 20.11.1937 р., вирок виконали 13.12.1937 року.

 

          14.11.1937 року був також заарештований і один із переселенців з Білорусії, учасник революції Ковальов Гаврило Іванович. За свідченням сина,  Ковальова Анатолія Гавриловича, який добився реабілітації батька в 1963 році і бачив справу, батька заарештували як агітатора проти державного займу за доносом голови колгоспу Кореня Свирида, якого фізичними впливами примусили написати таку бумагу. Хоча  в реальності Гаврило Іванович пояснював селянам, що займ є добровільним а не примусовим. Звичайно тоді таких „розумних” не терпіли.

 

 

 

                

 

     Велика Вітчизняна війна назавжди увійде в історію села, як і країни, прикладом мужності та героїзму нашого народу. З перших днів війни губівчани були  на фронті, та боролися у ворожому тилу, проявляючи приклади самопожертви та відваги. 158 із них не повернулись додому, полігши в братські могили від Волги до Берліна. Серед них директор школи (1937-1939 рр). Кононович Василь Костянтинович, комісар батальйону, полку. Нагороджений орденами Червоного прапора, Суворова ІІІ ступеня, Олександра Невського, Вітчизняної війни І ступеня,  медалями:   “За героїчну оборону Москви” та  “За героїчну оборону Сталінграда”. 30 квітня 1945 року підполковник В.К.Кононович загинув в Берліні. Всі вчителі, що призвались в армію загинули на фронтах Великої вітчизняної війни. ( 21,1)

 

        5 серпня 1941  року село було окуповано. Замість колгоспів  німці організували номерні господарства. Призначили старостою Колісника Наума, а сільським головою Пікаша Максима Кузьмовича. Особливою симпатією до нової влади вони не відзначались.  На весну 1942 р.  німці пригнали свої трактори “Ланци” (“бульдоги”) та виорали степ. Людей примушували працювати, безкоштовно. Тих, хто не корився,  відправляли з концтабір, що розміщувався в Терновій Балці,  або розстрілювали. За зв’язок з партизанами розстріляно в  1943-1944 рр. 10 губівчан:  Чорноморченко С.С., Гулак А.Р., Кумпан П.Р., Ярощук К.Г., Середа Й.Г. ( 22, 258-259 ), Колісник Н.С., Колісник Ф.С., Білоус Ф.І., Білоус М.Л., Білоус Л.І., Осіпов С.М. (23, 680-690). В 1941 році гітлеровці розстріляли голову колгоспу Симикопа В.М.,       ( 22, 258-259), секретаря комсомольської  організації Стародубець Л.Т., Заікіна Т.К., завідуючого клубом Хильченка П.А., Стародубець Д.С. ( 23, 680-690). За свідченням багатьох губів чан доніс на сільських актив Панченко Пилип.

 

         Все  населення працювало в господарствах на окупантів, а також на будівництві дороги Кіровоград-Бобринець, Кіровоград-Новгородка рили окопи по р.Інгул. За весь період окупації з Губівки  на роботи до Німеччини не вивезли жодної людини.За спогадами Кочубей Катерини Никонівни це заслуга  сільського голови Пікаша Максима Кузьмовича. Він, знаючи про облави, попереджав односельців, які в такі періоди ховалися у верболозах, ямах в інших селах. Після звільнення села Максима Кузьмовича довгий час перевіряли, але його діяльність під час окупації та захист односельчан  дали змогу бути на волі, а не в таборах.

 

На початку січня 1944 року  німці покинули село. Воно стало нейтральною полосою. Фашисти стояли в Козирівці, Вигоді. Радянські розвідники вже  навідувались в село,   а війська розпочали входити уверечі  з 5 на 6 січня 1944 року. Про дану подію згадує учасник визволення села Безвушко Григорій Антонович „... нічну тишу Губівки розбудило ревіння моторів наших автомашин, хоча і рухалися вони обережно, з погашеними фарами. Проїхали невеликий ярок, місток. Раптом на перехрестя вискочив чоловік. „Стійте, куди ви їдете. Тільки що пройшли на захід німецькі танки!” „Хільченко Андрій Артемович” паредставивися він. З погребів, горищ виходили люди.    „ А ми чуємо ревіння моторів і думаємо наші чи німці?” – говорить Кучмистенко Софія Федорівна. Рядом стоїть її дочка Галя з подружкою Галиною Задиракою.

 

        Ми стали готуватися до бою. На ганку будинку де родився Демян Бєдний, прикріпили Червоний стяг, а в теплій хаті А.А.Хільченка сушили одяг та заспівали „Как родная меня мать проводжала...” на очах у присутніх жителів виступили сльози – сльози радості, вдячності своїм визволителям.

 

   Ранком ворог зробив одчайдушну спробу вибити нас з Губівки. Підійшла стрілецька дивізія і контратакою, при підтримці вогню батареї, закріпила нічний успіх”. ( 24, 3.) Звільнили село бійці 81 гвардійської ордена Суворова стрілецької дивізії ІІ Українського фронту якою командував Іван Констиантинович Морозов, штаб якої розмістився у селі 8 січня 1944 року. Більш як на 2 місяці село стало фронтовою зоною, тому, що фашисти засіли в с.Вигода. Проти наших військ по фронту від Губівки, Вигоди до Сасівки знаходилася 161 фашистська піхотна дивізія генерал-майора Фон Дрехмана. В кожній хаті перебували радянські бійці. Населення чим могло, тим і допомагало армії. В приміщенні школи знаходився госпіталь. Дуже багато бійців лежало по людських хатах.  6-го березня 1944 року розпочалася Березнегувато-Снігурівська операція Червоної армії. В ніч з 10 на 11 березня 235 гвардійський стрілецький полк, який стояв на правому фланзі дивізії перейшов у наступ. Гвардійська рота Миколи Примака першою атакувала оборону німців південніше Вигодянської початкової школи. Бої зав’язали і інші роти. Піхоту підтримував 87 гвардійський Червонопрапорний винищувальний протитанковий артдивізіон капітана Ф.Ф.Черепанова. Села Вигода та Сасівка радянські війська штурмували добу. Багаточисельні мінні поля, розголуджена сітка траншей, ходів сполучення, проволочені загородження гальмували просування військ. Гарнізон села Вигода складався з 160 німців, не рахуючи резервної роти і біля 60 солдат тилових підрозділів, яких німці кинули на оборону села, але це не допомогло. Частина гітлерівців була знищена, частина відступила.(25, 3) За період боїв 9 вигодян загинули, чи були розстріляні окупантами: Буряк М.О., Бурхович П.М., Мірошниченко Г.І., Сіренко М.В., Данильченко І.З., Данильченко А.Р., Мірошниченко В.М., Дишловенко П.І., Панасюк В.Г. Двоє вигодян були вивезені на роботи до Німеччини і їх доля не відома: Заїкин А.Ф.  та Завгородня М.М. (22, 258-259),

 

              Після відходу фронту в березні 1944 р.  в  братській могилі  біля школи поховали 265 бійців, з них 81 – невідомі, один похований на сільському кладовищі, 11 бійців поховано на Вигодянському кладовищі. Штурмували вигодянські укріплення в основному бійці штрафних рот, тому така велика кількість невідомих загиблих солдат.

 

     Федір Федорович Черепанов став прочесним жителем села Губівка та селища Компаніївка. До війни був простим учителем. На фронті став командиром батареї. Мужність та хоробрість проявили артилеристи, якими командував сибіряк Черепанов. В складі 122-ї стрілецької дивізії він пройшов від Сталінграду до Праги. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І та П ступенів, орденом Олександра Невського, медалями. Після війни працював в рідному місті Кисільовські працюючи воєнруком в середній школі.  Неодноразово Федір Федорович приїздив в Губівку, проводив зустрічі з учнями та жителями села.

 

   В 1952 році на братській могилі загиблих воїнів  встановлено пам’ятник.  На сьогодні, це св’яте для губівчан місце знаходиться під опікою місцевої школи. На могилі встановили плити з іменами 148 загиблих у війні жителів села, а в 2005 році встановлено першу плиту з іменами всіх жителів, що воювали в роки Великої Вітчизняної війни і повернулися додому.  

 

                        В 1944 році молодь с.Губівки була призвана на фронт, лише трактористи дістали „бронь”. Серед призваних  був 16 річний доброволець Дмитро Леонтієвич Назаренко. Звільняв Україну,Молдавію, Румунію. Дійшов з боями до Будапешта. Бів командиром протитанкової гармати. В боях на підступах до Будапешту „королівські тигри” роздавили одну нашу батарею, що стояла на прясій наводці. Біля  гармати героїчно вів бій молодий солдат, комсомолець, українець Дмитро Назаренко. Вступивши в поєдинок з „тиграми” Назаренко стріляв із гармати до останнього снаряда. А коли снаряди  закінчилися, солдат, прикриваючись щитом гармати, із автомата нищив фашистську піхоту.  Там і загинув 10 січня 1945 р. Похований в с. Каменді в Словаччині. (24, 3 ).

 

                       Навчальний рік в семирічці розпочався з 1 жовтня 1944 року. Навчалися в трьох пристосованих приміщеннях, у дві зміни. Було набрано три перший класи ( 82 учні), навчальний рік з них закінчили 74. В цілому за парти в 1944 році сіло 187 учнів, а закінчили 158. (26, 10).Не вистачало учителів, підручників, письмових приладь. Учні весь час відчували голод і холод. Розповсюджувались різноманітні хвороби що приводили до смертності впершу чергу серед дітей.

 

 Але мирні дні все впевненіше входили в життя кожно людини. Відновлено колгоспи і доведено плани по здачі продуктів харчування для армії. Недостачу в робочих чоловічих руках заміняли діти та жінки. Весною 1944 року всі поля були засіяні. Посівмат носили  на собі, сіяли руками. Влітку в колгоспі ім.Чкалова з’явились 5 тракторів. Трактористами ставали навіть дівчата. Серед них: Пиріг Н.П., Винниченко О.П., Ткаченко Д.Т.

 

                 За даними господарських книг 1944-1946 рр. в селі Губівка налічувалося 353 двори з населенням 1441 житель.За даний період з різних причин вибуло 215 жителів.  Післявоєнним сільським головою став Сотник Іван Олександрович, 1912 р.н. якого в 1945 році демобілізували з армії. Директором школи працював Соколов Михайло Григорович, участковим міліціонером Бойченко Дмитро Дмитрович. Будівлі в основному до 1918 року, під солом’яною стріхою, забори з каменю, межі по городах з дерези. На городах садили картоплю, овочі, кукурудзу, жито, квасолю, коноплі, соняшник. Окремі жителі тримали скотину.

 

                В даний час с. Вигода налічувала 109 господарств з населенням 487 осіб ( на кінець 1946 року), вибуло 76 чоловік.

 

               Трагічною для сіл стала осінь 1944 року, протягом якої в Губівці померло 39 дітей до 16 років, в с. Вигода 8 діток. Причиною смерті стали і ослабленість організму через голод, епідемії хвороб. (27)

 

 Голод 1946/47 рр. визначився в участі населення в сталінському перетворенні  природи та боротьбою із засухою. По всьому степу висаджуються лісосмуги (акація), такі ж заходи були організовані і в селі. Крім того, засновується сільський парк. Різкого зменшення населення в даний період не зафіксовано, хоча слід відзначити що в господарських книгах 1947-1949 років причини вибуття окремих осіб, чи родин не указані. Загальні зміни чисельності населення сіл Губівка та Вигода після війни можна прослідкувати по наведеній таблиці ( за даними господарських книг).

Вид дослідження

 

               

 1946 р. 

  1949 р.

1952 р.  

1955 р.

 

 с. Губівка

 

двори

 

проживало жителів

 

вибуло жителів

 

залишилося жителів

 

 

 

с. Вигода

 

двори

 

проживало жителів

 

вибуло жителів

 

залишилося жителів         

 

 

353

 

1441

 

215

 

1226

 

 

 

 

 

109

 

487

 

76

 

411         

 

 

344

 

1259

 

168

 

1091

 

 

 

 

 

108

 

464

 

75

 

389         

 

 

354

 

1326

 

131

 

1199

 

 

 

 

 

118

 

449

 

66

 

383         

 

 

331

 

1193

 

126

 

1067

 

 

 

 

 

133

 

526

 

78

 

448

 

 

                   Окремі неточності в чисельності жителів можна пояснити тим, що господарські книги складалися в основному протягом літа, а міграція населення відбувалася постійно, крім того по самих книгах видно, що не завжди секретарі детально записували всі необхідні дані.

 

                 На початку 50-х років в Губівку прибувають сім’ї переселенців із Західної України серед них  родини Войнович М.Н., Зашко У.Ф., Зашко С.Ф., Банзнюк М.Г. та інш. Крім того демобілізація з Червоної армії  спричиняє збільшення кількості жителів села.

 

                Не минуло певне піднесення і с. Вигода.  Демобілізація, 13 сімей переселенців із Західної України (сімї Яконюк, Полуян, Войтюк,Максимов,Музика, Басюк, Панкевич, Гергус Уляни та Гергус Миколи, Береди, Макарів, Синюка) об’єднання колгоспів і переїзд частини губівчан на Вигоду ( ближче до місця роботи), спричиняє збільшення кількості господарств та жителів протягом 1952-1955 років.( 28) В селі працює  неповна середня школа, дитячий садок, магазини. Тракторна бригада вигодянського відділення колгоспу довгий час була одною з кращих в районі.

 

 В 1954р. Село Губівка електрифікується,  а також прокладається сільський водогін. Основним заняттям для губівчан стала праця в полі, яку вони виконували сумлінно. Зводяться кам’яні комори та склади, ферми, сільський будинок культури. В 1953 р. проходить „злиття” колгоспів сіл Губівка та Вигода в Губівській сільській Раді в один колгосп ім. Свердлова. Після недовгого піднесення село Вигода стає “неперспективним” з волі  тодішнього керівництва держави. Адже прокласти 9 кілометрів твердого шляху виявилось складним питанням.  Населення стало покидати село, а після закриття школи в 70-х, воно фактично перестало існувати.  Лише квітучі сади,  розвалини окремих хат та пам’ять вигодчан утримують згадку про цей населений пункт. Щороку, 9 травня вигодяни з усіх кінців України з’їжджаються щоб поклонитися землі своїх батьків та пригадати  свою юність. Вигода і сьогодні є улюбленим місцем відпочинку губівчан.

 

За відсутності лікарні, безцінною для жителів села стала праця сільських фельдшерів. Не одне покоління із вдячністю згадують своїх „спасителів” Кучмистенка Дениса Гнатовича, Риндіну Галину Яківну, Момот Галину Абрамівну, які в будь-який час за будь-яких погодних умов надавали медичну допомогу односельчанам, спасаючи від смерті десятки життів.

 

В 1953 році на прохання батьків в селі відкривають середню школу і дають їй ім’я Д.Бєдного. Для утримання учнів сусідніх сіл: Козирівка, Ольгівка, Тарасівка, Вигода будується інтернат, добудовується корпус на 2 класи, їдальня, майстерня (директори школи Сухина М.Г., Прокоф’єв Б.В.)

 

70-ті роки для села характеризуються великою плинністю кадрів, особливо молоді. Згідно статистичної звітності в 1977 році в Губівській сільській раді  налічується 389 дворів, проживають 935 жителів в Губівці та 84 на Вигоді, з них 185 віком від 7 до 17 років. Жителі утримують 196 голів ВРХ, 134 свині 4197 шт. птиці, 166 кролів та 72 бджолесім’ї.  На 1.01.1979 року на території сільської ради проживає 945 жителів ( 877 губівчан і 68 вигодян).

 

       На 1.01.1980 року 378 дворів з чисельністю 921 житель ( 871 с. Губівка, 29 с. Вигода), учнівської молоді віком 7-17 років – 164.

 

       На 1.01.1981 року в 369 дворах сільської ради проживає 852 жителі ( 837 губівчани, 44 вигодяни), учнівської молоді – 151. Населення утримує 158 голів ВРХ, 190 свиней, 195 кролематок, 24 бджолесім’ї.

 

              Колгосп  ім.Свердлова с.Губівки стає спеціалізованим господарством по вирощуванню свиней. В окремі роки їх кількість сягала 10 тис. і  більше. Активно розвивається м’ясо-молочний напрямок великої рогатої худоби (більше 700 голів), вирощування пшениці, ячміню, соняшнику, цукрових  буряків, овочевих та садових культур. Згідно річного звіту 1979 року колгосп ім. Свердлова незважаючи на несприятливі погодні умови виростив озимої пшениці по 20,4 ц./га, кукурудзи 28,8 ц./га, цукрових буряків 133 ц/га, соняшнику9,5 ц./га. Вироблено і продано державі 3411 ц. м’яса, 9112 ц. молока. В населення закуплено 250 тис. шт.. яєць, 102 ц. мяса, 27 ц. молока.

 

 26 губівчан за сумлінну працю нагороджено орденами та медалями. Доярка Казначей Г.В. стає заслуженим працівником сільського господарства.

 

       В 1985 році вулиці села іменуються. Центральну вулицю названо на честь поета-земляка Д.Бєдного, інші вулиці отримали назви: Степова, Гагаріна, Шкільна, Радянська, Молодієна, Набережна, Садова, Черняхівського.  При визначенні назв села, окремі депутати сільської ради тогго часу пропонували назвати вулицю на честь земляка  Дмитра Назаренка, але для цього потрібно було написати багато паперів і обійти безліч владник кабінетів. Через це вулиця ена якій він жив названа на честь наймолодшого командуючого фронтом Черняхівського. Але в повсякденному житті жителів села продовжуються іменуватися крайки: Заячий хутір, Марат, Центр, Дубинівка.

 

       Аматорські колективи села радо зустрічають не  лише в Компаніївському районі, а і по всій області. Волейбольна команда села стає постійним учасником обласних змагань СТ „Колос”. Колгосп веде активне житлове будівництво для своїх працівників. В кін. 80-х поч. 90-х завершується будівництво житлового масиву “Молодіжний” на 18 будинків, які отримують доярки, механізатори, вчителі,  асфальтуються вулиці  села, збільшується водогін по вул. Черняховського, Садовій, Молодіжній, Шкільній, створюються два ставки, один із них на 56 га (голови колгоспу Юрченко В.В., Голик А.П.). В середині 90-х завдяки інтузіазму Баланика В.В. колгосп будує млин.

 

В школі будується котельня та проводиться водяне опалення, створюється сучасна кухня, асфальтується територія, споруджується житловий будинок для учителів на 4 квартири  (директори Заїкін В.К.,  Сало А.І.).

 

На території села працюють 4 магазини. Футбольна  команда стає неодноразовим призером та переможцемм районних змагань. Троє  юнаків виконують свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані (Заікін В., Ціник С., Шевельов Ю.), 4 жителів приймають участь у  ліквідації  наслідків аварії на  Чорнобильській АС (Коваленко В.І., Бузика В.В., Зубенко М.О., Видибура І.)

 

90-ті роки стали випробуванням не лише для країни,  а і для села та його жителів. Постійні реформування в сільському господарстві, економічна криза в державі, політичні  перепетії, руйнація, недовіра, а інколи і пряма ворожнеча, стали повсякденним життям.  Основна маса жителів, як і в цілому в Україні, почали жити бідніше. Реформування агропромислового комплексу привело до масового безробіття на селі. Припиняє існування ферма ВРХ де в свій час налічувалося більше 700 корів та телят, значно зменшився свинокомплекс з 10 тисяч до 600, а це впершу чергу робочі місця, благополуччя сімей, перспектива для молоді, яка в пошуку кращого життя все більше переїжджає до міста.

 

          В той же час розпочалась створюватись нова формація господарників: фермерів та індивідуальних товаровиробників, що позначилось стабілізацією в с/г виробництві на початку XXI ст. Призупинення виробництва на заводах м. Кіровограда дає можливість очиститись р.Інгул в якій знову  з’являється  риба.

 

         Основними утримувачеми земелі сьогодні є: ПП “Губівське” (керівники господарства В.В.Козаков, К.І.Козакова) – 2410 га, ФГ  « Сота» і   «Славута» керівники барти Станіслав і Віктор Гаморі – 200 га,  ФГ «Прометей» (Кондратьєва Г.А.) – 150 га, ФГ Козакова В.В. -304 га, Спринчана Б.Д. 80 га. Серед „одноосібників” досить добре стали господарювати Баланик В.В., Семенов В.В., Заїкин В.Г., Горбунь О., Чиж П.С., Кучмистенко І.В., Бузика В.В.,  Лупаренко В.Г., Марченко В.М. Черненко І.С., Буга А.С., Болгаров В.Г., Захарченко П.В., Заікін В.Л.

 

      Незважаючи на труднощі в розвитку галузі, місцева школа продовжує виконувати своє завдання, а такок нарощує свій науково-педагогічний та матеріальний потенціал (директор Гирба В.А.). Щороку випускники школи стають студентами державної форми навчання різних вузів України.  В 2000 р. с. Губівка вперше побачила “золото” своїх випускників (Русановська Т., Мезенцева Н.). За попередню історію заклад лише в 1965 році нагородив 2 випускниць ( Васьонкіна Т.,Біла Н.) срібними медалями. В період з 2000 по 2009 рік з 89 випускників 13 нагороджені золотими та срібними медалями, 29 випускників стають студентами вищих навчальних закладів Києва, Харкова, Кіровограда, Полтави, Білої Церкви. З 2005 року учні школи є постійними призерами обласних предметних олімпіад, різноманітних конкурсів. Профспілкова організація закладу визнана кращою в області 2007 -2008 року, посіла ІІІ місце на Всеукраїнському конкурсі на кращу первинну профспілкову організацію. В 2004 році заклад урочисто проводить зустріч випускників всіх поколінь що була приурочена 130 заснуванню світської освіти в селі, на яку зійшлися і з’їхалися близько 400 випускників з усіх куточків України. Проходить комп’ютеризація закладу.  Учні школи мають щоденне гаряче харчування, можливість повноцінно проводити свій досуг: різноманітні вечори, тижні, олімпіади, змагання, конкурси, зустрічі тощо.  Учні та учителі школи з екскурсіями відвідали міста Київ, Умань, Чигирин, Миколаїв, Канів, Львів, Моршин, Тернопіль,Хмельницький, Одесу, Кіровоград, дендропарк „Веселі Буковеньки”. Болючою проблемою закладу залишається відсутність спортивного залу. В той же час учні школи стають постійними призерами та переможцями різноманітних спортивних змагань в районі.

 

         З 2003 р. кількість жителів села вперше зменшується нижче помітки 700 чоловік.З листопада 2005 року розпочалася нова (ІІІ) спроба газифікації села,  яка започаткована з 1985 року.

 

 

 

                                               С  П  И  С  О  К

 

 ГУБІВЧАН ТА ВИГОДЯН   РЕПРЕСОВАНИХ  В ПЕРІОД 1918-1953 рр.

 

БАБЕНКО МИКОЛА ЗАХАРОВИЧ, 1895 р.н. українець, освіта початкова, хлібороб. Заарештований 3.03.1921 р. Єлисаветградським секретним оперативним відділом ( участь у антирадянському повстанні в період денікінщини). Засуджений до розстрілу. Реабілітований 14.04.1989 р.

 

 

 

ДАНИЛЬЧЕНКО ПЕТРО ПИЛИПОВИЧ, 1901 р.н. українець, письменний, проживав у с.Коневе Компаніївського району, коваль. Заарештований 19.12.1937 р. Бобринецьким РВ НКВС ( антирадянська агітація).Засуджений трійкою до розстрілу 30.12.1937 р. Вирок виконано 28.02.1938 р. Реабілітований 27.10.1962 р.

 

 

 

ДАНИЛЬЧЕНКО ПОЛІКАРП ТЕРЕНТІЙОВИЧ, 1889 р.н. українець, освіта середня спеціальна, проживав у с. Масляніківка, директор неповно середньої школи. Заарештований 25.10.1937 р. Аджанмським РВ НКВС                           ( контрреволюційна діяльність). Засуджений трійкою до розстрілу 20.11.1937 р. Вирок виконано 13.12.1937 р. Реабілітований 29.07.1957 р.

 

 

 

ДУБИНА АНДРІЙ ДАВИДОВИЧ, 1916 п.н. українець, освіта 5 класів,хімінструктор батальйону 37-ї танкової бригади, червоноармієць з 1937 р. Заарештований 4.02.1942 р. особливим відділом НКВС 37 бригади      ( агітував проти радвлади, зводив наклепи на Червону Армію). Засуджений 26.02.1942 р. до 10 років з позбавленням громадянських прав на 5 років. Реабілітований 22.03.1990 р.

 

 

 

ЖУК ІВАН ДЕМЯНОВИЧ, 1908 р.н. українець, освіта початкова, проживав у м. Кіровограді, шофер заводу 2Більшовик”. Заарештований 8.07.1937 р. ( антирадянська агітація). Засуджений трійкою до розстрілу 11.08.1937 р. Вирок виконано 23.08. 1937 р. Реабілітований 7.09.1957 р.

 

 

 

ЗАБОЛОТНІЙ ІВАН ЙОСИПОВИЧ, член колгоспу „Нове життя”. Заарештований 15.02.1933р.( член контрреволюційної організації). Інших даних у справі немає.

 

 

 

ЗАБОЛОТНІЙ АНТОН СИДОРОВИЧ, 1893 р.н. українець, освіта початкова, колгоспник. Заарештований 19.02.1933 р. ( член контрреволюційної повстанської організації). Засуджений 14.04.1933 р. до 3 років. Реабілітований 24.06.1958 р.

 

 

 

ЗАВГОРОДНІЙ ЛЕВКО ЯКОВИЧ, 1895 р.н. українець, письменний, проживав у с. Петрівка, хлібороб. Заарештований 2.04.1930 р. ( у 1919-1920 рр. воював проти радянської влади у повстанському загоні Семенова. У березні 1930 року агітував проти колгоспів. Засуджений до 3 років таборів, 3 років заслання та 5 років позбавлення громадянських прав. Реабілітований 27.07.1993 р.

 

 

 

ІВАНОВ ТРОХИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, 1885 р.н. українець, освіта початкова, секретар Тарасівської сільради. Заарештований 25.10.1937 р. Аджарським РВ НКВС ( учасник повстання проти радянської влади, антирадянська агітація).Засуджений трійкою 20.11.1937 р. до 10 років таборів. Реабілітований 29.07.1957 р.

 

 

 

КАСАПОВ ПЕТРО ТЕРЕНТІЙОВИЧ, 1913 р.н. українець, освіта початкова, проживав у м. Кіровограді. Шофер 37-го окремого моторизованого понтонного батальйону. Заарештований 13.06.1942 р. особливим відділом НКВС Південного фронту ( наклепи на Червону Армію, занепадницькі настрої). Засуджений до 7 років таборів та позбавленням громадянських прав на 3 роки. Реабілітований 19.04.1990 р.

 

 

 

КИЯН ЯКІВ ІВАНОВИЧ, 1881 р.н. українець, освіта початкова. Проживав у м. Кіровограді, столяр електростанції. Заарештований 7.02.1930 р. ( у 1919-1920 рр. воював у загонах Семенова, агітація проти колгоспів, не здав 299 пудів хліба і втік у місто). Засуджений 8.05.1930 р. до 4 років таборів, 3 років заслання та позбавлення на 5 років громадянських прав. Реабілітований 27.07.1993 р.

 

 

 

КОВАЛЬОВ АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ, 1894 р.н. українець, письменний, проживав у м. Кіровограді,токар заводу „Червона зірка” Заарештований Кіровським РВ НКВС  17.02.1938 р.( член контрреволюційної повстанської організації). Засуджений 4.04.1938 р. трійкою до розстрілу. Вирок виконано 26.05.1938 р. Реабілітований 7.03.1957 р.

 

 

 

КОВАЛЬОВ ГАВРИЛО ІВАНОВИЧ, 1883 р.н. білорус,освіта середня, член ВКП(б) у 1919-1929 рр., колгоспник. Заарештований компаніївським РВ НКВС ( антирадянська пропаганда, гуртував контреволюційний елемент). Засуджений 14.11.1937 р. трійкою до 8 років таборів. Реабілітований 18.05.1963 р.

 

 

 

КОЛЕСНИК ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ, 1891р.н.українець, письменний, прожиава у с. Коневе Компаніївського району, хлібороб. Заарештований 19.12.1937 р. Бобринецьким РВ НКВС ( контрреволюційна агітація). Засуджений трійкою 30.12.1938 р. до розстрілу. Вирок виконано 28.02.1938 р. Реабілітований 27.10.1962 р.

 

 

 

КОЛОМІЄЦЬ ВАСИЛЬ КИРИЛОВИЧ, 1904 р.н. українець, освіта вища, проживав у смт Компаніївка, старший агроном МТС. Заарештований 25.12.1932 р. Одеським облвідділом ДПУ ( член контрреволюційної повстанської організації). Засуджений 14.04.1933 р. трійкою до 3 років таборів. Реабілітований 24.06.1958 р.

 

 

 

КОРІНЬ ПЕТРО ДАНИЛОВИЧ, 1904 р.н. українець, письменний, проживав у с. Олександрівна ( нині Вишняківка) Першотравенської сільради, хлібороб колгоспу ім.. Кірова. У 1935 році за знищення коня перебував під арештом, Вдруге заарештований  26.07.1937 р. Компаніївським РВ НКВС                        ( антирадянська агітація). Засуджений 29.10.1937 р. трійкою до 10 років таборів. Реабілітований1.08.1964 р.

 

 

 

КОРОТКИЙ ВАСИЛЬ ЗІНОВІЙОВИЧ, 1893 р.н. українець, освіта початкова, кандидат ВКП(б). У 1932-33рр. проживав у с. Петрівка, член колгоспу ім. Сталіна.Заарештований 9.11.1937 р. Компаніївським РВ НКВС ( працюючи головою колгоспу, довів йогог до розпаду, провадив антирадянську агітацію). Засуджений трійкою 14.11.1937 р. до 10 років таборів. Реабілітований 30.03.1989 р.

 

 

 

КРИВОБЛОЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ ПЕТРОВИЧ, 1011 р.н. українець, письменний, хлібороб. В 1930 році розкуркулений. Заарештований 19.01.1933 року Зіновєвським МВ ДПУ ( антирадянська агітація). Засіджений 13.02.1933 р. особливою нарадою до 3 років заслання у північний край. Реабілітований 16.02.1994 р.

 

 

 

КРИВОБЛОЦЬКИЙ МИКИТА ЛУКЯНОВИЧ, 1871 р.н. с. Вигода, українець,письменний. Заарештований 25.10.1929 р. Зіновєвським ДПУ ( агітація проти колгоспів). Засуджений 8.01.1930 р. до 7 років ув’язнення у канстабрах з позбавленням громадянських прав на 5 років. Реабілітований 12.05.1992 року.

 

 

 

КУЧМИСТЕНКО ТИМІШ МИХАЙЛОВИЧ, 1908 р.н., українець, письменний, проживав на ст.. Мокра Запорізької області, сторож підсобного господарства в/ч 32950. Заарештований 19.08.1950 р. контррозвідкою в/ч 05698 ( весною 1942 року німецьким комендантом був призначений старостою громадського двору і сільської управи с. Петрівки). Справа припинена 8.06.1951 р. З під варти звільнений.

 

 

 

ЛОПУХІН ІВАН ПРОТАСОВИЯ, 1892 р.н., освіта початкова, проживав у м. Кіровограді, механік гаража заводу „Більшовик”. Заарештований 8.07.1937р. Кіровським МВ НКВС ( контрреволюційна пропаганда). Засуджений 1.08.1937 р. трійкою до розстрілу, вирок виконано 23.08.1937 р. Реабілітований 7.09.1957 р.

 

 

 

ЛОПУХІНА ІРИНА ГРИГОРІВНА, 1897 р.н. українка, письменна, проживала у м. Кіровограді, домогосподарка. Заарештована Кіровським МВ НКВС ( контрреволюційна пропаганда). Засуджена 1.08.1937 р. трійкою до 10 років таборів. Реабілітована 7.09.1957 р.

 

 

 

МОЙСІЄНКО ПЕТРО ВЛАСОВИЧ, 1897 р.н.  українець, письменний, член ВКП(б) у 1930-1935 роках, проживав у с. Вигода, конюх. Заарештований 7.09.1937 р. Компаніївським РВ НКВС ( антирадянська агітація). Засуджений 25.09.1937 р. трійкою до 8 років таборів. Реабілітований 27.04.1989 р.

 

 

 

ОХВАТЕНКО ЛАРІОН ТИМОЛФІЙОВИЧ, 1878 р..н.  українець, письменний, проживав  у с. Граніт Лозовацької сільради, хлібороб. Заарештований 3.03.1938 р. Компаніївським РВ НКВС ( контрреволюційна агітація). Засуджений 4.04.1938 р. трійкою до розстрілу, вирок виконано 26.05.1938 р. Реабілітований 14.04.1989 р.

 

 

 

ОХВАТЕНКО МИХАЙЛО ХАРИТОНОВИЧ, 1891 р.н., українець, освіта середня, проживав у м. Новоукраїнка, завідувач ферми інкубаторської станції. Заарештований 6.04.1944 р. ( під час окупації з жовтня 1941 по жовтень 1942 року був директором інкубаторної станції). Засуджений8.09.1044 року до 10 років таборів. Реабілітований  14.10.1992 року.

 

 

 

ПИРІГ ОЛЕКСА ГНАТОВИЧ, 1898 р.н., українець, письменний, хлібороб, член колгоспу „Соцнаступ”. Заарештований 21.01.1933 р. ( невиконання планів хлібоздачі). Засудженимй 13.02.1933 р. особливою нарадою до 3 років заслання на північний край. Реабілітований 18.03.1994 року.

 

 

 

ПРИДВОРА ГЛІБ ГЛІБОВИЧ, 1892 р.н. українець, письменний, проживав в с. Вигода, колгоспник. Заарештований 25.01.1933 р. Зіновєвським міськвиконкомом ДПУ ( антирадянська агітація проти колективізації). Засуджений 15.02.1933 р. особливою нарадою до 3 років умовно. Реабілітований 14.12. 1993 року.

 

 

 

ПШЕНИЧНИЙ ГРИГОРІЙ РОМАНОВИЧ, 1890 р.н. українець, письменний, чоботар. Заарештований 5.03.1938 р. Компаніївським РВ НКВС                        ( контрреволюційна агітація). Засуджений 4.04.1938 р. трійкою до розстрілу, вирок виконано 26.05.1938 р. Реабілітований 14.04.1989 р.

 

 

 

ПШЕНИЧНИЙ ОЛЕКСІЙ ТИХОНОВИЧ, 1898 р.н. українець, письменний, комірник колгоспу. Заарештований 3.03.1938 р. Компаніївським РВ НКВС (шкідництво: зірвано осінню посівну кампанію). Засуджений 27.04.1938 р. трійкою до розстрілу, вирок виконано 27.04.1938 р. Реабілітований 10.09.1960 року.

 

 

 

СЕМЕНОВ ІВАН ЯКОВИЧ, член колгоспу ім.. 17-ї партконференції. Заарештований 15.02.1933 р. ( член контрреволюційної організації). Судового рішення у справі не має.

 

 

 

СОТНИТКОВ ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, 1886 р.н., українець, проживав у м. Кіровограді, бухгалтер. Заарештований 18.10.1930 р. Зіновєвським МВ ДПУ ( антирадянська агітація, зв’язок з антирадянськими особами). Справу припинено 21.09.1931 р. з-під варти звільнений.

 

 

 

СОТНИКОВ МИКИТА АНДРІЙОВИЧ, 1890 р.н. українець, письменний, проживав у с. Тарасівна, інспектор молокозаводу. Заарештований 17.01.1944 р. контррозвідкою „Смерш” стрілецької дивізії ( співробітництво з німецькими окупантами). Засуджений 9.06.1945 р. до 10 років таборів та 5 років позбавлення громадянських прав. Реабілітований 3.06.1960 року.

 

 

 

СТАРОДУБЦЕВ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ, 1897 р.н. українець, письменний, член ВКП(б) у 1920-1935 рр. столяр заготконтори одлспоживспілки. Заарештований 24.06.1941 р. Кіровоградським УНКДБ ( член троцькістсько-опозиційногї групи, зв’язок з опозиціонерами Харкова, Москви). Помер 10.10.1941 р. Реабілітований 16.01.1959 року.

 

 

 

СУПРУН КОРНІЙ СИЛЬВЕСТРОВИЧ, 1904 р.н., українець, письменний, член колгоспу ім. Якіра. Заарештований 14.03.1933 р. Одеським облвідділом ДПУ ( член контрреволюційної повстанської організації). Засуджений 14.04.1933 р. трійкою до 5 років таборів. Реабілітований 24.06.1958 року.

 

 

 

СУПРУН СИЛЬВЕСТР СЕМЕНОВИЧ, 1883 р.н., українець, письменний, член колгоспу ім.. Марата. Заарештований 25.10.1937 р. Аджарським РВ НКВС ( контрреволюційна діяльність). Засуджений 20.11.1937 р. трійкою до 10 років таборів. Реабілітований 29.07.1957 року.

 

 

 

ТКАНЧЕНКО АННА ПАВЛІВНА, 1899 р.н. українка, учитель школи, заарештована 20.10.1937 року( антирадянська агітація, виховання дітей в націоналістичному дусі, дискредитація вождів партії). Засуджена до 10 років таборів. Реабілітована в 1957 році.

 

 

 

ТКАЧЕНКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, 1899 р.н. українець, письменний, приживав в с. Волошки., військовослужбовець 420-го будівельного загону. Заарештований 21.10.1941 р. особливим відділом НКВС ( вів антирадянську агітацію:” поширював серед бійців фашистську ідеологію, наклепницькі вислови в адресу радянського уряду, вихваляв німецьку армію:” Частини Червоної Армії відступають, бо ж батогами німців не зупинити, треба танків, техніки, а їх у нас бракує, не як у німців...”. Помер від туберкульозу 19.01.1942 року в КПЗ. Справу припинено 22.01.1942 року.

 

 

 

ШОКАЛО ЯКІВ АНТОНОВИЧ, 1868 р.н., українець, жив в с.Коневе Бобринецького р-ну, хлібороб. В 1931 році розкуркулений. В 1932 році засуджений за невиконання плану хлібозаготівлі до 3 років таборів з позбавленням на 5 років громадянських прав.. Вдруге заарештований 2.08. 1937 року ( агітація проти колективізації). Засуджений 28.08.1937 р. трійкою до 10 років таборів. Реабілітований 19.06.1990 року.

 

 

 

УШАНЬОВ ТИМОФІЙ ДМИТРОВИЧ, 1891 р.н., українець, освіта середня спеціальна, директор школи, заарештований 20.10.1937 році( антирадянська діяльність, член українського націоналістичного центру). Засуджений 26 11.1937 трійкою до 10 років таборів разом з дружиною Єлизаветою Петрівною, донькою Людмилою та сином Володимиром.. Помер в 1943 році. Реабілітований в 1957  році ( за поданням сина Володимира).

 

 

 

 

 

    СПИСОК

  ГУБІВЧАН ТА ВИГОДЯН ЩО ЗАГИНУЛИ

В РОКИ ВЕЛИКОЇ  ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

 

 1.Аверін Олександр Михайлович

 

2.Бабич Дмитро Степанович

 

3.Білоус Іван Григорович

 

4.Білоус Федір Іванович

 

5.Білоус Леонтій Іванович

 

6.Білоус Марія Леонтіївна

 

7.Білоус Олексій Миколайович

 

8.Болгаров Макар Онисимович

 

9.Бондаренко Михтот Максимович

 

10.Бузика Володимир Афанасійович

 

11.Величко Іван Юхимович

 

12.Виниченко Олексій Антонович

 

13.Вихристенко Порфирій Федорович

 

14.Вихристенко Василь Григорович

 

15. Гаморя Іван Іванович

 

16. Гаморя Семен Петрович

 

17. Гончар Юхим Ісайович

 

18. Гриценко Павло Йосипович

 

19. Глебов Іван Трохимович

 

20.Глебов Григорій Трохимович

 

21.Гуйван Іван Антонович

 

22.Гаморя Федір Іванович

 

23.Гаморя Григорій Іванович

 

24.Данильченко Кирило Андрійович

 

25.Дорошенко Пилип Феодосійович

 

26.Доценко Іван Володимирович

 

27.Доценко Василь Якович

 

28.Дубенко Григорій Трохимович

 

29.Дубина Яків Микитович

 

30.Дубина Никін Євгенович

 

31. Дубина Федір Володимирович

 

32. Дубенко Володимир Іванович

 

33.Жук Степан Микитович

 

34. Журба Савелій Іванович

 

35. Журба Михайло Євтухович

 

36.Журба Михайло Михайлович

 

37. Журба Іван Трохимович

 

38. Заболотній Йосип Пилипович

 

39.Заболотній Петро Пилипович

 

40. Завірюха Павло Никифорович

 

41.Завірюха Григорій Васильович

 

42.Завірюха Микола Васильович

 

43.Заїкин Сергій Сергійович

 

44.Заїкин Тимофій Кузьмович

 

45.Завгородній Іван Григорович

 

46.Іванов Леонтій Трохимович

 

47. Казначей Якій Тимофійович

 

48. Казначей Федот Іванович

 

49. Карпушин Степан Михайлович

 

50. Касап Іван Сергійович

 

51.Касап Семен Іванович

 

52.Кісіль Тимофій Трохимович

 

53.Кісіль Іван Пантелейович

 

54. Колісник Іван Павлович

 

55. Колісник Андрій Якович

 

56. Колісник Данило Леонтійович

 

57. Колісник Наум Семенович

 

58. Колісник Федір Семенович

 

59. Колісник Юхим Павлович

 

60. Константінов Степан Васильович

 

61.Константінов Микола Константінович

 

62. Константинов Василь Лазарович

 

63. Коношко Григорій Сергійович

 

64. Корінь Василь Феоктистович

 

65. Корнієнко Іван Кіндратович

 

66. Корнілов Григорій Прокопович

 

67. Короткоручко Михайло Михайлович

 

68. Короп Семен Гнатович

 

69. Короленко Андрій Степанович

 

70. Короткий Ананій Зіновієвич

 

71. Короткий Яків Зіновієвич

 

72. Короткий Тимофій Зіновієвич

 

73. Корінь Василь  Петрович

 

74. Кочубей Семен Леонтієвич

 

75. Кочубей Яків Прокопович

 

76. Кочубей Василь Федорович

 

77. Кочубей Іван Сергійович

 

78. Кривроблоцький Михайло Федорович

 

79. Кругленко Григорій Васильович

 

80. Кругленко Семен Васильович

 

81. Кумпан Полікарп Сергійович

 

82.Кучмистенко Федір Гаврилович

 

83. Кучмистенко Олександр Григорович

 

84. Кучмистенко Іван Платонович

 

85. Корінь Яків Андронович

 

86. Лукін Денис Петрович

 

87. Маламуж Григорій Михайлович

 

88. Маламуж Павло Михайлович

 

89. Марущак Микола Григорович

 

90. Марченко Григорій Онисимович

 

91. Мірошниченко Семен Миколайович

 

92. Мірошниченко Євгеній Самойлович

 

93. Мілющенко Григорій Володимирович

 

94. Мінайло Петро Іванович

 

95. Мокряк Григорій Никифорович

 

96. Мойсезеноу Іван Євтилович

 

97. Момот Зіновій Калинович

 

98. Момот Іван Григорович

 

99. Момот Василь Федорович

 

100. Мойсеєнко Тимофій Петрович

 

101. Могирь Петро Антонович

 

102. Майстров Семен Матвійович

 

103. Назаренко Леонтій Остапович

 

104. Назаренко Дмитро Леонтійович

 

105. Нестеренко Іван Ісайович

 

106. Осіпов Семен Миколайович

 

107. Панасюк Василь Захарович

 

108. Переверзєв Анатолій Сидорович

 

109. Переверзєв Михайло Константинович

 

110. Перехрест Олексій Олексійович

 

111. Перехрест Тимофій Олексійович

 

112. Пиріг Федір Петрович

 

113. Піров Іван Миколайович

 

114. Пікаш Павло Савелійович

 

115. Паламаренко Василь Степанович

 

116. Сало Михайло Сергійович

 

117. Семенов Аврам Іванович

 

118. Середа Семен Гаврилович

 

119. Скорохід Іван Федорович

 

120. Слюсаренко Іван Денисович

 

121.Сімокоп Василь Митрофанович

 

122. Сотник Сергій Семенович

 

123. Сотник Антон Семенович

 

124. Стародубцев Іван Юхимович

 

125. Стародубцева Лідія Тимофіївна

 

126. Стародубцев Дмитро Семенович

 

127. Стародубцев Михайло Григорович

 

128. Ткаченко Семен Григорович

 

129. Усик Лавро Данилович

 

130.Хильченко Іларіон Константинович

 

131. Хильченко Павло Георгієвич

 

132. Хильченко Платон Артемович

 

133. Чугуй Никифор Дмитрович

 

134. Чорненко Мусій Лаврентійович

 

135. Чорноморченко Іван Семенович

 

136. Чумаченько Сергій Федорович

 

137.Чумаченко Максим Іванович

 

138. Чумаченько Афанасій Васильович

 

139. Шакал Макар Лаврентійович

 

140. Шевельов Гнат Артемович

 

141. Шевельов Тимофій Артемович

 

142.Шевельов Петро Артемович

 

143. Шрамко Григорій Максимович

 

144. Шрамко Савелій Васильович

 

145. Щербак Юхим Іванович

 

146. Щербина Микола Лукич

 

147. Янишевський Павло Савелійович

 

148. Ярощук Клим Сергійович

 

149. Гуйван  Леонід Іванович

 

150. Гулак Афанасій Родіонович

 

151.Чорноморченко Семен Семенович

 

152. Буряк Мотрона Онисимівна

 

153. Бурхович Прасковія Миколаївна

 

154. Мирошниченко Галина Іванівна

 

155. Сіренко Михайло Васильович

 

156. Данильченко Іван Зіновійович

 

157.Мирошниченко Василь Михайлович

 

158. Дишловенко Павло Іванович

 

 

 

 

 

СПИСОК

 

 

 

ВОЇНІВ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ ЩО ПОХОВАНІ В БРАТСЬКІЙ МОГИЛІ

 

В  СЕЛІ ГУБІВКА

 

 

 

1.     Абакумов Василь Данилович

 

2.     Ананьєв Василь Ананьєвич

 

3.     Артюшин Олексій Пилипович

 

4.     Абдурахманов Магафур Насретдинович

 

5.     Ахметов Марсер Вейсерович

 

6.     Афанасьєв Гурій Павлович

 

7.     Андрілін Сергій Олексійович

 

8.     Абракхматов Аліні

 

9.     Абдухаліпов Каспат

 

10. Аліпім Степан Михайлович

 

11. Абзалітдінов Самахутрін

 

12. Абдурахманов Касир Факурдинович

 

13. Бала шов Олександр Сергійович

 

14. Бабшиєв Сергій Касимович

 

15. Болотскіх Петро Павлович

 

16. Буров Олексій Олексійович

 

17. Баімуманов Ульдокон

 

18. Балашов Пилип Васильович

 

19. Бабімов Сабай

 

20. Бабатов Сайдрас

 

21. Баландін Максим Якович

 

22. Бойко Петро Фролович

 

23. Ватулов Мамібула Хайлович

 

24. Габлєнко Олександр Омелянович

 

25. Гамота Василь Тихонович

 

26. Герасимов Микола Герасимович

 

27. Горєлов Василь Іванович

 

28. Гришин Сергій Сергійович

 

29. Губін Єгор Олександрович

 

30. Габдулхамов Ахбас

 

31. Галкін Іван Семенович

 

32. Горбаченко Василь Степанович

 

33. Грукін Олександр Іванович

 

34. Гризлов В’ячеслав Олександрович

 

35. Горбаченко Іван Макарович

 

36. Горбачов Микола Тимофійович

 

37. Горбаченко Василь Семенович

 

38. Гусаров Григорій Данилович

 

39. Давидов Степан Васильович

 

40. Дзюба Григорій Іванович

 

41. Дудін Никифор Іванович

 

42. Дударєв Дмитро Глібович

 

43. Дєнісов Єфим Павлович

 

44. Дудко Павло Григорович

 

45. Джуа-Дасов Єтьман

 

46. Дідик Махайло Афанасійович

 

47. Дудинов Сергій Олексійович

 

48. Євсєєв Олександр Михайлович

 

49. Єфремов Петро Васильович

 

50. Євсіков Сергій Іванович

 

51. Євдокімов Олександр Михайлович

 

52. Єнін Сергій Семенович

 

53. Єрж Микола Захарович

 

54. Єрін Микола Степанович

 

55. Жидяєв Кузьма Панфілович

 

56. Жуков Микола Іванович

 

57. Зарков Микола Васильович

 

58. Зайцев Антон Сергійович

 

59. Жиров Яков Васильович

 

60. Жестиков Микола Емануїлович

 

61. Іскаліб Аубакір

 

62. Івін Юрій Васильович

 

63. Ізвєков Юрій Дмитрович

 

64. Ігнат’єв Віктор Григорович

 

65. Кальне Абдул

 

66. Крючок Яків Петрович

 

67. Косов Константин Спиридонович

 

68. Кошов Андрій Петрович

 

69. Косов Іван Гаврилович

 

70. Каширін Микола Якович

 

71. Корчагін Федір Афанасієвич

 

72. Кармазин Єфим Романович

 

73. Компанієць Григорій Тимофієвич

 

74. Кузнєцов Микола Михайлович

 

75. Курзенко Андрій Трохимович

 

76. Кравець Микола Петрович

 

77. Корнєв Іван Михайлович

 

78. Кочергін Тихон Афанасієвич

 

79. Кустод Олександр Сергійович

 

80. Кладок Сергій Семенович

 

81. Кирилов Сергій Андрійович

 

82. Кабанія Микита Семенович

 

83. Камутін Володимир Володимирович

 

84. Кудашвілі Йосип Олександрович

 

85. Кравченко Михайло Іванович

 

86. Кошарою Василь Петрович

 

87. Калістратов Іван Степанович

 

88. Колодний Микола Микитович

 

89. Лахтарін Сергій Петрович

 

90. Лапітін Микола Іванович

 

91. Ларіонов Микола Іванович

 

92. Лімкін Серафим Васильович

 

93. Ламза Іван Антонович

 

94. Ляпкало Йосип Олександрович

 

95. Легкий Леонід Семенович

 

96. Лещенко Віктор Іванович

 

97. Ляшенко Дмитро Микитович

 

98. Логунов Яків Лукич

 

99. Леонтьєв Дмитро Іванович

 

100.      Мухаметгулін Аюп Мустафі

 

101.      Машкін Іван Матвійович

 

102.      Муха Дмитро Андрійович

 

103.      Макушкін Олександр Михайлович

 

104.      Мітічкін Максим Федорович

 

105.      Мішустін Олександр Васильович

 

106.      Малишев Ілля Миколайович

 

107.      Марінічєв Олексій Іванович

 

108.      Майба Яків Миколайович

 

109.      Машкін Іван Ігнатович

 

110.      Мерел’єнко Олександр Васильович

 

111.      Милий Михайло Федорович

 

112.      Нікіфоров Олексій Іванович

 

113.      Незванов Василь Іванович

 

114.      Нурутдінов Насретдін

 

115.      Ніколаєв Михайло Миколайович

 

116.      Нішанов Кімсанбай

 

117.      Нурмагамбєтов Мішель

 

118.      Никифоров Іван Никифорович

 

119.      Нікітюк Семен Ємельянович

 

120.      Огурцов Микола Васильович

 

121.      Остроухов Володимирр Ілліч

 

122.      Островєрхов Іван Степанович

 

123.      Обєдін Микола Васильович

 

124.      Олєйнік Іван Миколайович

 

125.      Плєтєнь Митрофан Євтухович

 

126.      Проказов Єгор Миколайович

 

127.      Прилєпко Андрій Михайлович

 

128.      Пронін Яков Матвійович

 

129.      Праслов Лев Федорович

 

130.      Простоквашин Михайло Іванович

 

131.      Панченко Трохим Іванович

 

132.      Парапопов Микола Іванович

 

133.      Петров Генадій Петрович

 

134.      Петров Павло Петрович

 

135.      Пешехолько Никифор Романович

 

136.      Палагін Василь Дмитрович

 

137.      Просвірін Іван Іванович

 

138.      Письменко Федот Афанасійович

 

139.      Пизин Микола Іванович

 

140.      Фендрик Василь Федорович

 

141.      Папін Василь Федорович

 

142.      Раков Омелян Дмитрович

 

143.      Ратєєв Володимир Ілліч

 

144.      Рамазанов Ваях Шарінович

 

145.      Рахімов Карім

 

146.      Савенок Михайло Петрович

 

147.      Слуцький Лев Дмитрович

 

148.      Скидан Карп Терентійович

 

149.      Солодянський Георгій Іванович

 

150.      Сєрєєв Євген Петрович

 

151.      Семи копний Михайло Єфремович

 

152.      Сидоренко Григорій Никифорович

 

153.      Солоін Федор Матвійович

 

154.      Слобожанін Андрій Єгорович

 

155.      Синякін Тит Пилипович

 

156.      Слоль Іван Іванович

 

157.      Симулін Афанасій Семенович

 

158.      Стекольніков Ілля Васильович

 

159.      Столяров Микола Олександрович

 

160.      Степанько Кирило Єфремович

 

161.      Тищенко Василь Антонович

 

162.      Тивілін Михайло Дмитрович

 

163.      Татьянин Петро Миколайович

 

164.      Устіков Гаврило Константинович

 

165.      Ушаков Микола Федорович

 

166.      Шмаров Джадде

 

167.      Фефелов Семен Мартинович

 

168.      Фахретдинов Раіс Михталович

 

169.      Хайрудинов Мингарей

 

170.      Хайрудинов Гаяс Іпатович

 

171.      Хемба Іларіон Савович

 

172.      Холостих Никонор Петрович

 

173.      Цимбал Степан Іванович

 

174.      Черничко Микола Кононович

 

175.      Черепин Михайло Петрович

 

176.      Чуєв Володимир Олексійович

 

177.      Черніков Михайло Іванович

 

178.      Шкуратов Іван Федорович

 

179.      Шестопалов Василь Степанович

 

180.      Штундер Іван Тимофійович

 

181.      Шебельський Кирило Йосипович

 

182.      Ярославцев Никифор Іванович

 

183.      Ященко Федір Петрович

 

184.      Ясиро Аркадій Володимирович

 

 

 

                                                СПИСОК

 

 ЖИТЕЛІВ СЕЛА НАГОРОДЖЕНИХ ОРДЕНАМИ ТА МЕДАЛЯМИ

 

                                             ЗА ПРАЦЮ

 

1. Супрун Олександр Іванович – орден Трудового Червоного прапора.

 

                                                     - орден „Знак Пошани”.

 

2.Осіпова Лідія Трохимівна – орден „Трудової Слави Ш ступеня”.

 

3. Заїкин Іван Герасимович  - орден „Трудової Слави Ш ступеня”.

 

 4. Дубина Василь Якович     - орден „Знак Пошани”.

 

5. Завірюха Зіна Іванівна      - орден „Знак Пошани”.

 

                                                 - медаль „За трудову доблесть”.

 

6. Тарасенко Микола Ілліч    - орден „Знак Пошани”.

 

7. Казначей Дмитро Якович  - орден „Знак Пошани”

 

8. Наземець Василь Кирилович – орден „Знак Пошани”.

 

9. Денисова Ганна Григорівна – орден „Знак Пошани”.

 

10. Кича Галина Никифорівна – орден „Знак Пошани”

 

11.Сотник Микола Данилович – медаль „За трудову доблесть”.

 

12. Береда Ольга Миколаївна   - медаль „За трудову доблесть”.

 

13.Заїкин Марія Григорівна     - медаль „За трудову доблесть”.

 

14. Сурженко Ольга Іванівна   - медаль „За трудову доблесть”.

 

15. Момот Віктор Леонтієвич  - медаль „За трудову доблесть”.

 

 16. Мяло Марія Семенівна - медаль  „ За доблесну працю”.

 

17. Дубина Степанида Кузьмівна – медаль „За доблесну працю”

 

18. Шрамко Ольга Яківна – медаль „За доблену працю”.

 

19. Кочурдєй Анастасія Миколаївна – медаль „За доблену працю”.

 

20. Пахомська Гелена Михайлівна – медаль „За доблесну працю”.

 

21. Дяченко Ірина Іванівна – медаль „За доблену працю”.

 

22. Сотник Віра Сидорівна – медаль „За доблесну працю”

 

23. Мірошниченко Ганна Леонідівна – медаль „За доблесну працю”.

 

24. Васильченко Одарка Миколаївна – медаль „За доблесну працю”

 

25. Заїкин Агафія Іванівна – медаль „За доблесну працю”.

 

26. Бурлака Євдокія Лаврентіївна медаль „За доблесну працю”.

 

                                                   СПИСОК

 

ЖИТЕЛІВ СІЛ ГУБІВКА ТА ВИГОДА ЩО ВОЮВАЛИ НА ФРОНТАХ ВЕЛИКОЮ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ ТА ПОВЕРНУЛИСЯ ЖИВИМИ

 

Анісімов В.Г.

 

Авдєєнко В.Ю.

 

Брайко Г.О.

 

Бузика В.П.

 

Бузика А.П.

 

Болгар Г.Д.

 

Болгар І.Д.

 

Берест І.

 

Білий М.В.

 

Бондаренко М.У.

 

Бурхович Г.І.

 

Васьонкін П.Є.

 

Вовкодав В.М.

 

Вихристенко М.

 

Войнович М.Н.

 

Гаморя Т.

 

Гаморя С.І.

 

Глєбов М.Г.

 

Дереча Г.Ф.

 

Дубина Д.Є.

 

Драбина П.Б.

 

Драбина М.Б.

 

Дяченко Г.К.

 

Єржамковський Г.

 

Задирака М.М.

 

Завгородній М.Г.

 

Заїкин Г.К.

 

Заїкін Г.Т.

 

Касім О.

 

Касап М.С.

 

Кочубей Л.Є.

 

Кочубей П.Є.

 

Кочубей І.Ф.

 

Кочубей С.

 

Кочубей Ф.М.

 

Корнілов О.

 

Коношек П.С.

 

Кривоблоцький М.

 

Кривоблоцький О.Ф.

 

Ковальов Г.І.

 

Константінов С.Н.

 

Кочурдей М.Л.

 

Короткий А.З.

 

Колісник О.Д.

 

Корінь В.С.

 

Князєв П.Г.

 

Ломакін П.І.

 

Лібенко  Г.П.

 

Ляшенко А.Т.

 

Ляшенко П.Т.

 

Лопухин І.І.

 

Лоханін І.П.

 

Марус С.Я.

 

Марус М.Я.

 

Маган І.О.

 

Момот І.І.

 

Момот О.М.

 

Музика М.К.

 

Момот І.Ф.

 

Манжула І.

 

Мірошниченко П.С.

 

Мірошниченко І.І.

 

Мірошниченко С.В.

 

Могироь С.

 

Могирь О.Т.

 

Назаренко Д.

 

Охват В.Ю.

 

Олійник І.М.

 

Переверзєв К.

 

Приіг Г.С.

 

Пшеничний Я.Г.

 

Риндіна Г.Я.

 

Солошенко О.М.

 

Степанов П.В.

 

Сіренко В.В.

 

Старобубцев М.Ф.

 

Сурженко М.М.

 

Стародубець І.

 

Шевелєв С.Н.

 

Чорноморченко І.І.

 

Чорноморченко П.П.

 

Черненко С.А.

 

Чубко В.П.

 

Чубко С.П.

 

                                СЕЛО МОЄ ДЛЯ МЕНЕ ТИ ЄДИНЕ

 

 Село моє, для мене ти єдине.

 

У світлій пам’яті тебе я заквітчаю.

 

Ще босоногою була мала дитина

 

Та вже дитя в собі оте не пам’ятаю.

 

 

 

У цім селі зросла і народилась,

 

Сюди мене лелека принесла,

 

Селом прекрасним я завжди гордилась,

 

Тому, що в золотих степах зросла.

 

 

 

Люблю село, його густі сади,

 

Люблю я чистий обрій сонця й неба

 

І відблиск чистої джерельної води,

 

Нічого кращого в житті мені не треба.

 

 

 

Ставок та річка, верби і тополі,

 

Що ген далеко видно в далині,

 

Я пам’ятаю перший крок до школи

 

І сонце що всміхалося мені.

 

 

 

В моїй душі дверцята всі відкриті,

 

Село моє, для тебе лиш існує,

 

І роси світанкові скрізь промиті –

 

Все це давно в душі своїй ціную.

 

 

 

Село моє, для мене ти єдине!

 

Тебе я завжди буду пам’ятати,

 

І пісня степова хай знов полине,

У рідний край до батькової хати.

 

 

Все те що любим тут мені було

 

Згадаю в пам’яті й нічого більш не треба.

 

Прийду, скажу: „Привіт, моє село!

 

Твоя дочка приїхала до тебе”.

 

( Груєнко Анна).

 

 

 

ДЖЕРЕЛА:

 

1. Список населеннях мест Херсонской губернии Александрийского уезда, Херсон, 1896 (копия), ст.72.

 

2. К.В.Шляховий. Наукова довідка історії Компаніївського району Кіровоградської  області,- КОКМ,-2004.

 

3.Результаты подворной переписи Александрийского уезда 1886 г., Александрия, 1888, ст.38, ст.60, ст.232.

 

4.ДАКО, ф. 490, оп. 1, Зб. 68, 93.

 

5.ДАКО, ф. 698, оп. 1,  спр 1.(1812-1859); сп.5. ар.51; сп.10. арк. 248.

 

6.ДАКО, ф. 328, спр.11. акр.159.

 

7.Свод сведений о начальном образовании Херсонской губернии за 1885-1886 учебний год,- Херсон, 1889.

 

8.Списокъ школъ церковно-приходскихъ и грамоты Херсонской епархии за 1896/97 учебный годъ.-Одесса « Славянская типография,1898, с.64.

 

9. Народное образование в Херсонской губернии в 1896 году,- Херсон, 1897,с.155.

 

10.Борисов Н.И. Продолжительность курса в одноклассных земских школах Херсонской губернии, Херсон,1897.

 

11.Ведомость о школьных чтенияхъ въ Александрийском уезде за 1894-95 учебный годъ.

 

12.Борисов Н.И. Волшебный фонарь в народной школе. ( По даным Александрийского уездного земства за 1889-1895 годы),- Херсон, 1896, с.32.

 

13. Деятели СССР и революционного движения России:  Энцеклопедический словарь Гранат,-М.: Советская енцеклопедия, 1989,- 832 с., ст. 401-405.

 

14.Приложение къ плану введения всеобщего образования въ Александрийском уезде Херсонской губернии,-Александрия, типография Ф.Х.Райхельсона, 1908.

 

15.Список сельських обществ Александрийского уезда, -Александрия, 1908 г., ст.34-35.

 

16.Список населённых мест Херсонской губернии Александрийского уезда, 1917, ст. 12.

 

17. Козир І.А., Шевченко С.І. Історія рідного краю ( навчальний посібник для шкіл Кіровоградщини), - Кіровоград РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, КДПУ 2001. – 72 с.

 

18. Административно-териториальное деление Украины. – Харьков,-1923.

 

19.Реабілітовані історією.-Кіровоград, -2004, центрально-українське видавництво, с.

 

20. ДАКО ф.п.-5907, оп.Р-2,спр.3479 (1937-1957).

 

21. Прапор Леніна ( Компаніївка).-1984.-30 серпня.

 

22. Книга скорботи. Т.1.- Кіровоград. -2002, центрально-українське видавництво.  ст. 258-259.

 

23. Книга памяти.Т.3. - Кіровоград. -1995, центрально-украинское издательство,  ст. 680-690.

 

24.  Прапор Леніна.(Компаніївка).-1986.-22 листопада.

 

25.  Прапор Леніна(Компаніївка).- 1986.-25 листопада.

 

26. ДАКО, фонд 3311., оп.1.,  спр.7., акр.10.

 

27. Господарські книги Губівської сільської ради. 1944-1946 рр.

 

28. Господарські книги Губівської сільської ради 1947-1949, 1950-1952, 1953-1955 рр.

 

29. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік.-Центральне українське видавництво.-2007.

30. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2009 рік.-Центральне українське видавництво.-2008